26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства
техногенної катастрофи.
Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної
електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара
радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні
ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду.
За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце
серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько
60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і
Росія.
Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями
Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої
Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних
медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними
наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було
забруднено 3/4 території Європи.
Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявили високу
громадянську позицію та активність у світі. Вона організовувала демонстрації,
готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію.
Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року
доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.
Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів
розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи
безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї
навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність
за долі людей. Приховування владою правди про факт катастрофи та її наслідки,
брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим похитнули
віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників