Діти повинні вміти взаємодіяти, приймати інших і себе, транслювати власні бажання, об’єднуватися, обирати різні інструменти взаємодії. І цього вони навчаються в дорослих.
Важливо, щоб дитина вміла встановлювати комфортну і безпечну
для себе дистанцію на різних рівнях з людьми. Вибір дистанції – це те, над чим
ми працюємо все життя. Ми всі потребуємо контактів, ми – частини групи, сім’ї,
класу, двору, колективу. Ми не можемо без соціальних зав’язків. Завдання людини – знаходити постійно
компроміс між близькістю і дистанцією. У цій динаміці ми перебуваємо постійно.
У різний вік дитини різною є основа для дружби, різне підґрунтя.
У молодшій школі – це спільні інтереси або спільна діяльність. Пізніше на
перший план виходять ціннісні компоненти.
Стандартів і шаблонів якості дружби і кількості друзів
немає. Це дуже індивідуально. Дитина може мати одного-двох друзів, починаючи з
першого класу, і вона може з ними йти по життю дуже довго. А може щомісяця
здобувати нових товаришів. Це все процес.
Не варто давати оцінку друзів – з цим дружи, бо він хороший,
а від цього тримайся подалі. Діти самі розберуться, хто хороший, а хто поганий.
“Дуже важливо з’ясовувати, обговорювати, з ким дитина
дружить. Їй важливо поділитися з нами – що ви робите разом, що подобається в
цій людині, про що спілкуєтеся, чого в неї ти навчилася, що вона в тебе. Таким
чином ми розширюємо платформу, на основі якої може будуватися дружба.
Запитуючи, обговорюючи і неосудно ставлячись до вибору дитини, ми лишаємо двері
завжди відчиненими і завжди є шанс помітити більше”.
Батьки мають бути з дитиною в її переживаннях. Різних.
Важливо, щоб дитина відчувала, що вона не одна, поки вона не може бути одна.
Щоб дитина відчувала, що в її зіткненнях з життям, світом, в її почуттях,
розчаруваннях і образах ми, батьки, – разом з нею. Вдома дитині потрібні ті, на
кого можна спертися, хто її підтримає саме з позиції, що вони досвідченіші.
“З рівним можна взаємодіяти, можна дружити, але спираються –
на того, хто сильніший”
На багато питань батьки можуть допомогти дітям знайти
відповіді, але в жодному разі не запропонувати вже готові. Батькам важливо
помічати ступінь задоволення дитиною свого життя загалом – що в школі, про що
думає, в які ігри грає, які малюнки малює.
Уже в підлітковому віці в дітей має бути зона таємниці. Якщо
між батьками і підлітком немає таємниць, це значить, що дитина не проходить
підлітковий вік, як треба.
Дітям у будь-якому віці потрібні мудрі дорослі. Як правило, вчителі стають для
школярів наставниками, провідниками, які не лише можуть допомогти з’ясувати,
які здібності є в дитини і як їх краще розвивати. Важливо також бути поряд у
потрібний момент, знайти важливі слова і підтримати, коли в дитини життєва
проблема чи складність.
Соціалізацію не можна недооцінювати. Школа, гуртки, секції –
у дитини повинна бути альтернатива. Є батьки, які настільки розчиняються в
дитині, що їй важко від них сепаруватися. Проте можливість бувати поза домом
розширює її картину світу, збагачує ідентичність.
“Дитина вчиться будувати стосунки – з тренером, вчителем
музики, однолітками – і це довготривала взаємодія, яка закладається назавжди”.
Вчителі завжди слідкують, щоб дружба одних не шкодила іншим,
щоб вона не розколювала колектив. У класу, групи є свої життя, історія. Це сума
всіх учасників. Ця історія впливає на всіх.
Людська сила в тому, що ми різні.
